Диференціальна діагностика захворювань і синдромів – основні методи для постановки діагнозу

Найважливішим навиком в роботі лікаря є постановка діагнозу. Один і той же симптом може бути ознакою різних захворювань в залежності від багатьох факторів, як внутрішніх, так і зовнішніх. Наприклад, різка нестача повітря здатна свідчити про пневмонії або про тромбоемболії легеневої артерії (ТЕЛА) – ці стани вимагають принципово різного лікування. Метод, який використовується в медицині для аналізу симптомів хвороби в комплексі і постановки єдино вірного діагнозу, називається диференціальна діагностика захворювань.

Що таке диференціальна діагностика

Процес постановки діагнозу шляхом перебору і виключення вимагає серйозних аналітичних навичок. Алгоритм включає кілька етапів:

  • Спочатку збирається анамнез захворювання, тобто історія хвороби, можливі причини розвитку. Досліджується ймовірність входження пацієнта в групу ризику по розвитку захворювання. Вона розраховується в залежності від способу життя, сімейної історії.
  • Другий етап – огляд пацієнта, вивчення симптомів. В умовах, коли недоступні лабораторні дослідження, наприклад, для працівників невідкладної допомоги, ця частина диференційованої діагностики стає визначальною.
  • Фінальний етап – дослідження (лабораторні та інструментальні).

Значення і необхідність диференціальної діагностики

Успіх в лікуванні безпосередньо залежить від того, наскільки швидко поставлений правильний діагноз. Основний симптом найчастіше притаманний кільком станів. Клініка гострого живота, наприклад, буває пов’язана із запаленням апендикса, а може говорити про ускладнення виразкової хвороби дванадцятипалої кишки (прориві) або бути ознакою нападу коліту. У перших двох випадках потрібне хірургічне втручання, в останньому – введення спазмолітиків. Оперативна діагностика – єдиний шлях до своєчасному наданню допомоги хворому.

Методи диференціальної діагностики хвороб

Симптом, синдром, діагноз – цією послідовністю диференційний метод описують для студентів вузів за фахом “Медицина”. На підставі симптоматики хворого формується пул синдромів, з яких вибирається один, більш ймовірний. При цьому лікар використовує логічні методи суттєвої відмінності, виключення через протилежність, складання диференціальних таблиць. Іноді основним синдромом може стати ускладнення захворювання, наприклад, у випадку з пневмонією – інтоксикаційний шок.

дані анамнезу

Процедура постановки диференційованого діагнозу починається зі збору відомостей про хворого – його способі життя, події, що передували захворюванню. Важливою для лікаря є інформація про час появи перших симптомів хвороби, про відчуття пацієнта в ході розвитку захворювання. Для ряду діагнозів важливий сімейний анамнез, тобто наявність випадків серед близьких родичів.

У постановці диференційованого діагнозу серйозним помічником лікаря стають знання в області психології. Пацієнт може з різних міркувань надавати неповну інформацію, навмисне бажаючи щось приховати або не надаючи ознакою діагностичного значення. При гострих станах, що супроводжуються болем і кровотечею, велику роль в діагностиці також грає швидкість дій лікаря.

лабораторні методи

Тести, які включають дослідження крові, сечі, калу, харкотиння – важливий інструмент лікаря для проведення правильної діагностики. Так, щоб зрозуміти природу респіраторного інфекційного захворювання і призначити антибіотики при бактеріальному ураженні (ГРЗ) або противірусні при ГРВІ, треба провести загальний аналіз крові. Диференціальна діагностика пневмонії і туберкульозу проводиться на підставі аналізу крові та мокротиння, який, при виявленні палички Коха, однозначно вказуватиме на туберкульозне ураження.

інструментальні методи

Уникнути діагностичної помилки лікаря допомагають методи дослідження за допомогою інструментів. Для оцінки стану дихальної системи застосовуються фонендоскоп і спірометрія, для вимірювання тиску використовується манометр, виявити патології внутрішніх органів і тканин допомагає УЗД. Встановити наявність уражень кісткової тканини і новоутворень різної локалізації допомагають променеві методи досліджень: рентгенографія, магнітно-резонансна та комп’ютерна томографії. Для оцінки стану серця застосовується електрокардіографія.

Використання комп’ютерної техніки

У комплексній діагностиці сучасна медицина використовує цифрові технології. Прикладом може служити техніка ай-трекінгу: комп’ютерні датчики відслідковують руху очей при розгляданні картинок. За допомогою методу зчитування аномальних рухів очного яблука з точністю вище 98% діагностуються шизофренія, ранні прояви аутизму і хвороба Альцгеймера. Існують оцифровані клінічні бази даних, що дозволяють автоматично розраховувати ймовірність різних захворювань на підставі симптомів, наприклад, DiagnosisPro.

Диференціальна діагностика ТЕЛА

Тромбоемболія легеневої артерії – це раптове перекриття просвіту гілок або стовбура легеневої артерії тромбом, в результаті чого припиняється кровопостачання легені. ТЕЛА розвивається стрімко і здатна привести до смерті пацієнта. За даними медичної статистики, в 90% летальних випадків була допущена помилка в клінічному діагнозі. Прояви тромбоемболії можуть бути неспецифічними, характерними для інших захворювань легенів і серця.

Диференціальний діагноз ТЕЛА від хронічних захворювань і запальних процесів спирається на скарги хворого: для емболії характерно різке початок, без наростання проявів протягом тривалого часу. Якщо труднощі встановлення захворювання пов’язані з важким станом хворого, на перший план виходять інструментальні методи дослідження: пошук рентгенологічних ознак змін легень, проведення ЕКГ.

Відео